Питання, пов`язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення об`єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов`язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 198, 201 ПК України.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правову позицію щодо предмета та обов’язку доказування у справі щодо фактичного здійснення господарської операції, викладена в Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 р.:
Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв’язком з господарською діяльністю
учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
З огляду на це, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій з поставки товару та наданні послуг, а тому й обґрунтованість визначення позивачем його податкових зобов’язань.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов’язаний суб’єкт владних
повноважень, натомість суб’єкт господарювання має спростувати доводи суб’єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Об авторе