Про відсутність залежності достовірності даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами

Про відсутність залежності достовірності даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами

Вельми актуальна та широко затребувана в податкових спорах правова позиція Верховного суду щодо відповідальності платника податків за дотримання податкової дисципліни та законодавства його контрагентами у справі щодо реальності здійснення господарської операції та скасування податкового повідомлення-рішення, викладена в Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2018 р.:

• справа № 826/18127/13-а
• адміністративне провадження № К/9901/2546/18
• http://reyestr.court.gov.ua/Review/76307423
• реєстраційний номер рішення 76307423

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо заниження податкових зобов’язань. Зокрема судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та які містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

При цьому, позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Належну оцінку було надано судом таким широко застосованим податківцями документам (джерелам податкової інформації), як акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача та третьої особи по ланцюгу постачання.

Суд зазначив, що доводи ДФС про нереальність господарських операцій з посиланням на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача та третьої особи по ланцюгу постачання не заслуговують на увагу, оскільки такі акти лише констатують певні обставини, пов’язані з встановленням відсутності суб’єкта господарювання та/або його посадових (уповноважених) осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), та не можуть нівелювати право позивача на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування витрат, виходячи з того, що вони не містять об’єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, а також аналізу первинних документів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

«Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосу’єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв’язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов’язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов’язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Наведена правова позиція може бути використана в спорах із контролюючими органами з метою спростування доводів ДФС щодо нереальності господарських операцій, яку податківці намагаються підтверджувати «податковою інформацією» про контрагента та про дефекти юридичного статусу контрагента: акти про неможливість проведення зустрічних звірок, акти про неможливість проведення перевірок, акти про відсутність за місцезнаходженням, довідок податкової міліції, протоколи допиту посадових осіб контрагента, інформація із судових рішень (як правило – ухвал про проведення слідчих дій у контрагента), тощо.